Тарас Примак: «Я грав у нападі з Лобановським»

Кажуть, що нема пророка у своїй Вітчизні. Ми визнаємо й шануємо тих, хто є для нас з різних причин далеким і недосяжним, а отже, – особливим.

Це стосується видатних спортсменів, котрі у різні роки здобували всесвітню славу нашій державі. На весь світ відомі високі спортивні досягнення київського «Динамо». Проте мало хто з молодого покоління знає, що серед легендарної плеяди фізкультурників, котрі розпочали сходження українського футболу до європейських вершин, був і корінний костопільчанин Тарас Антонович Примак.

Приземистий будинок по вулиці Грушевського поруч з центром міста. Тут 15 січня 1939 року і народився майбутній футболіст. Не пам’ятає, коли вперше доторкнувся до м’яча, але він, той дотик, став, напевне, вирішальним у його долі, адже згодом Тарас не уявляв уже свого життя без цієї виснажливої і романтичної гри.

Футбольної секції на той час у Костополі не було. Хлопці щодня ганяли м’яча на подвір’ях, вулицях, усіх більш-менш підходящих місцях. Влаштовували й своєрідні змагання: команда Заріччя грала з перемінськими, завокзальні мірялися силами з аматорами із  «костопільського села». Азартні то були баталії, у них і виховувався дух безкомпромісної боротьби.

Тарас навчався спочатку у міській восьмирічній школі №4 імені В.Т.Сидорова, потім перейшов у СШ №1 імені Т.Г.Шевченка.

Зі спортом не розлучався ні влітку, ні взимку, ні восени, ні навесні. У восьмому класі почав грати за місцеву дорослу футбольну   команду «Колгоспник» на першості області. Одразу помітили тренери талановитого й наполегливого юнака. Впродовж трьох років грав у складі збірної команди області на спартакіадах школярів у Луцьку, Ужгороді, Івано-Франківську (тоді Станіслав). А у 1958-му році йому запропонували одягнути футболку рівненського «Колгоспника», що грав тоді в одній із зон класу «Б» союзного чемпіонату. З’явилася можливість випробувати себе на вищому рівні. І тут його старання не залишилися не поміченими, а вже у 1962-му хлопця офіційно запросили до основного складу Харківського «Авангарду» (нині «Металіст») – команди, що успішно виступала у вищій лізі колишнього Союзу PCP. А ще через два роки настав «зірковий» час Тараса Примака. На запрошення керівництва столичного футбольного клубу він перейшов захищати біло-блакитні кольори київського «Динамо».

Це були особливі часи, – згадує ветеран, – хоча над цим ми тоді не задумувалися. Бракувало часу: то збори, то тренування, то поїздки. Графік ігор був таким насиченим, що дні котилися, як невгамовний м’яч зеленим газоном стадіону.

Тарас Примак – цікавий співбесідник і напрочуд скромна, врівноважена людина.

А, між тим, йому довелося пліч-о-пліч грати з легендарними тепер Олегом Макаровим, Василем Турянчиком, Вадимом Соснихіним, Леонідом Островським, Андрієм Бібою, Віктором Серебряниковим, Йожефом Сабо. Товаришував з Володимиром  Мунтяном, Анатолієм Бишовцем, Євгеном Рудаковим. У нападі грав поруч з Валерієм Добановським та Олегом Базилевичем. Хто не позаздрить такому партнерству?!

Виступав і за дублюючий склад провідного футбольного клубу України, разом з молодшими товаришами по команді був чемпіоном Радянського Союзу у змаганнях дублерів 1964 та 1965 років. У той же час з честю представляв на європейських аренах збірну України.

Прошу пригадати Тараса Антоновича забиті ним голи. Відповідає, що ніколи їх не рахував, хоча два «розчерки» у ворота суперників запам’яталися найбільше. Перший пам’ятний гол забив черкаському «Колгоспнику», коли виступав іще за рівненську команду майстрів.
– Тоді дув сильний боковий вітер, – пригадує, – грати було надзвичайно важко. В один момент я наважився на удар, вклавши у нього всю свою силу і спортивну злість. Підхоплений поривом вітру, м’яч полетів по хитромудрій дузі й опинився там, де його найменше хотів бачити голкіпер суперника. Вийшло щось на зразок «сухого листка» Валерія Лобановського. 

Запам’ятався йому й гол у ворота алма-атинського «Кайрату» у складі київського «Динамо». Красивим, видовищним, а головне вкрай необхідним був для його команди той забитий м’яч, та хіба лише він один?

Виступи на найвищому рівні вимагали цілковитої віддачі, високими були фізичні навантаження. З роками утримуватися в основі команди було дедалі складніше, підростала талановита заміна. У 1966 році Тарас Примак вирішив повернутися до Харкова, де грав (тоді уже в першій лізі союзного чемпіонату) ще чотири роки. Були в кар’єрі майстра спорту травми, нерідко догравав матчі, стиснувши від болю зуби. А в 1970 році серйозно травмував коліно і змушений був назавжди розпрощатися з кар’єрою гравця.

Однак життя без футболу собі не уявляв. Закінчив Харківський інститут фізичної культури із 1972 року почав працювати тренером у дитячій спортивній школі міста Харкова. Одночасно виступав у ролі арбітра обслуговуючи футбольні матчі в першій лізі чемпіонату країни.

Нині Тарас Антонович на заслуженому відпочинку. Переїхав з Харкова на батьківщину, у дім свого дитинства та юності, де багатими спогадами відгукуються двори перших хлоп’ячих баталій з м’ячем. Уважно слідкує за виступами київського «Динамо», щиро радіє успіхам своєї колишньої команди. Час від часу виходить на поле під час товариських зустрічей ветеранів.

Чимало добрих слів повідали мені про нього ті, хто має за честь особисто знати Тараса Антоновича. «Архіваріус» місцевого футболу Юрій Лисецький пригадав випадок. Наприкінці 80-х років на товариську гру до Костополя завітали ветерани київського «Динамо» на чолі з Йожефом Сабо. Прийшов на міський стадіон і Тарас Примак, котрий на той час гостював у рідних. Угледівши на трибуні свого колишнього одноклубника, кияни мало не силоміць одягнуло його у біло-блакитну форму і вмовили зіграти разом, глядачі бурхливо підтримали таку ініціативу, перейнявшись неабиякою гордістю за свого земляка.

Ми, костопільчани, пишаємося Тарасом Антоновичем Примаком, котрий власним прикладом довів теперішнім і наступним поколінням молодих футболістів, що нічого неможливого у житті нема. Велике бажання, помножене на виснажливу працю, завжди приносить бажаний результат. Хочеться вірити, що його високий почин підхоплять інші талановиті земляки-спортсмени, котрі не уявляють свого життя без широкого зеленого газону і шкіряного спокусника м’яча.

1999 р.

На превеликий жаль, Тараса Антоновича Примака нема уже поруч з нами. Але пам’ять про талановитого спортсмена назавжди залишиться у місті. Його ім’я носять футбольні турніри, його з гордістю промовляють юні футболісти-аматори, на яких попереду чекають спортивні здобутки, слава й визнання. Зміг же Тарас!

Лисецький Ю.М.

Костопіль ONEВсі новини Костопільщини